Операція з депортації українців, яка розпочалася з 1944 року отримала назву «Вісла». Українське населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) депортували до північно-західних земель.
З рідних домівок було виселено близько 150 тисяч українців, але кількість постраждалих під час операції сягає близько 700 тисяч.
Початок операції був закладений у вересні 1944 року, адже було створено Комітет національного визволення Польщі («Люблінський комітет») й уряд УРСР уклали угоду про "взаємний обмін населенням": українського - з території Польщі до УРСР і польського - з території України до Польщі.
Під час переселення використовували різні методи впливу на людей - від психологічного тиску до фізичної сили із залученням війська.
По закінченню терміну угоди на теренах Східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців, але радянська влада відмовилася приймати їх на територію УРСР. Схема операції виглядала зазвичай так: на світанку військові щільним кільцем оточували села і наказували мешканцям «зі списку» готуватися в дорогу. Тим часом солдати проводили обшуки в хатах, господарських приміщеннях і дворах, а то й підпалювали дім і обійстя.
Щоб спакувати майно, давалося 2 години (інколи 15-20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося «вхопити» тільки найнеобхідніше. На завантажувальних станціях, що охоронялися військовими, українців розміщували у товарняках. За нормами, в одному вагоні мали перевозити дві родини. Однак реалії були іншими. Наприклад, в Сяноці в 31 вагоні розмістили, крім 897 людей, ще 24 коня, 120 корів, 45 кіз, 7 телят і 2 лошат.
Акція нерідко супроводжувалася насиллям: українські домівки спалювали, старовинні церкви руйнували, представників української інтелігенції та селянства за підозрою у сприянні УПА ув’язнювали у концтаборі в Явожні Краківського воєводства. Його створили спеціально для «підозрілих» українців на території колишнього гітлерівського концтабору "Аушвіц - Біркенау".
29 липня 1947 року ОГ «Вісла» припинила діяльність та передала повноваження оперативній групі Краківської округи. Загалом депортація тривала три місяці.
Як результат польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розкидавши західною й північною Польщею 140 575 українців і поляків, які були у шлюбі з українцями (близько 14 000).
Окрім того, було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно - 173. До кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.
На місцях, куди привозили українців, їм діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польська влада переслідувала навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій.
Очевидно, що операція була інспірована Москвою для втілення в життя її імперських планів, а саме не допустити добросусідського життя України та Польщі. Адже взаємопорозуміння між народами могло нашкодити кремлівським планам політичного та економічного домінування в східноєвропейському регіоні.
https://www.istpravda.com.ua/digest/2017/05/3/149761/
Відділ інформаційної діяльності, інформаційних
технологій та комунікацій з громадськістю
