Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦКУ).

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 ПКУ.

Платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи) використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пп. 44.2, 44.3 ст. 44 ПКУ (п. п. 296.1.3 п. 296.1 ст. 296 ПКУ).

Згідно з п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (далі – П(с)БО 11), поточні зобов’язання включають, зокрема, короткострокові кредити банків.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (п. 5 П(с)БО 11).

Отже, сума кредиту списана (прощена) кредитором до закінчення строку позовної давності є кредиторською заборгованістю яка включається до складу доходу юридичної особи – платника єдиного податку третьої групи.

                                                                                               Сектор організації роботи Луцької ОДПІ