Безпека громадян, охорона їх життя та здоров’я, особиста недоторканність є однією із гарантій забезпечення розвитку громадянського суспільства. На сьогоднішній день, враховуючи ситуацію, яка склалась на сході України суттєво впливає на криміногенну ситуацію в країні, підвищується рівень злочинності.
Найбільшу тривогу викликає тенденція до поширення тяжких насильницьких злочинів, серед яких найнебезпечнішими є такі, що вчиняються з використанням зброї, особливо вогнепальної. Такі злочини завжди викликають широкий резонанс, породжують у населення почуття страху, невпевненості у майбутньому, незахищеності свого життя та життя близьких людей.
У кримінальному законодавстві передбачається відповідальність за незаконне заволодіння вогнепальною зброєю (ст. 262 та ст. 410 Кримінального кодексу України (далі – КК України), незаконне поводження з вогнепальною зброєю (ст. 263 та ст. 263-1 КК України), порушення правил зберігання зазначених предметів (ст. 264 КК України), втрата вогнепальної зброї (ст. 413 КК України), порушення правил поводження зі зброєю (ст. 414 КК України).
Законодавець передбачає відповідальність за: носіння (ч. 1 ст. 263 КК України); зберігання (ч. 1 ст. 263 КК України); придбання (ч. 1 ст. 263 КК України); передача (ч. 1 ст. 263 КК України); збут (ч. 1 ст. 263 КК України); виготовлення (ч. 1 ст. 2631 КК України); – переробка (ч. 1 ст. 263-1 КК України); ремонт (ч. 1 ст. 263-1 КК України); фальсифікація (ч. 1 ст. 263-1 КК України).
Під носінням вогнепальної зброї слід розуміти дії по її переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання – здійснення пострілів, вибуху, нанесення удару.
Зберігання – це дії, пов’язані з володінням незалежно від його тривалості вказаними предметами, які знаходяться не при винній особі, а у вибраному і відомому їй місці. До придбання належать дії, які полягають в платному чи безоплатному набутті відповідних предметів будь-яким способом – купівлі, обміну, одержання як плати за виконану роботу чи надані послуги, привласнення знайденого, одержання в подарунок чи як відшкодування боргу тощо.
Передача – це безоплатне надання відповідних предметів іншим особам, які не мають права на їх придбання (дарування, надання у тимчасове користування).
Збут – це оплатне або безоплатне відчуження зброї особам, які не мають права на їх придбання (продаж, обмін, оплата за виконані роботи чи надані послуги і т.п.). Під незаконним виготовленням вогнепальної зброї потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.
Ремонт вогнепальної зброї – це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням.
Переробка – це вчинення будь-яких дій відносно предметів, що не являються вогнепальною зброєю, внаслідок яких вони стають придатними для здійснення з них пострілу бойовими припасами (наприклад, перероблення ракетниці або пристрою для стрільби гумовими кулями тощо) або здійснення певних дій зі зброєю, що не являється предметом вказаних норм, внаслідок яких вона набуває ознак такого предмета (наприклад, спилювання ствола у гладкоствольної мисливської рушниці тощо).
Фальсифікація – це вчинення будь-яких дій з законно виготовленою вогнепальною зброєю, внаслідок яких видаляється або змінюється її маркування, передбачене чинним законодавством. Зазначений перелік діянь відносно незаконного поводження з вогнепальною зброєю є вичерпним, тобто будь-які інші діяння є кримінально не караними.
Поряд з вищевказаним, у чинному законодавстві існує інститут звільнення від кримінальної відповідальності, який має на меті запобігання небезпечним наслідкам злочинів шляхом надання особі можливості звільнення від відповідальності за умови добровільної заяви про вчинений злочин або вчинення дій, спрямованих на усунення суспільно небезпечних наслідків злочину, а також стимулювання цих осіб до повідомлення органам влади або правосуддя про вчинені злочинні дії. Його характерними особливостями є: 1) розміщення заохочувальних норм безпосередньо у статтях Особливої частини КК України; 2) застосування заохочувальної норми лише у разі вчинення, передбаченою цією ж статтею Особливої частини КК України закінченого злочину (на відміну від добровільної відмови, яка можлива тільки під час незакінченого злочину); 3) повне звільнення від кримінальної відповідальності (на відміну від з’явлення із зізнанням, яке є лише обставиною, що пом’якшує покарання), зокрема і за тяжкі та особливо тяжкі злочини (на відміну від дійового каяття та примирення з потерпілим, за яких особа звільняється від відповідальності за злочини невеликої тяжкості, а також на відміну від передачі на поруки та зміни обстановки, за яких особа звільняється від відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості); 4) відсутність обмежень у часі застосування (на відміну від закінчення строків давності).
Отже, під звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених Особливою частиною КК України, слід розуміти відмову держави в особі суду за наявності спеціальних передумов та підстав, що містяться у відповідних нормах Особливої частини КК України, від застосування до винної особи заходів кримінально-правового впливу у вигляді обмежень особистого, майнового чи іншого характеру з метою подальшого стимулювання в цієї особи соціально-корисної постзлочинної поведінки, яка пов’язана з відверненням чи зменшенням суспільно небезпечних наслідків скоєного кримінально-караного діяння, а також з наданням допомоги правоохоронним органам в розкритті злочинів.
