У зв’язку із зверненнями страхувальників щодо надання допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам під час простою установ та організацій не з вини працівника у період до припинення чи скасування воєнного стану, на підставі роз’яснення Міністерства соціальної політики України управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області повідомляє наступне.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі – Закон №1105) визначено, що соціальне страхування здійснюється за принципом законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №1105 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.
Згідно із статтею 34 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Статтею 113 КЗпП передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Слід зазначити, що регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП, Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108 (далі – Закон №108) та іншими нормативно-правовими актами.
Обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП і статті 1 Закону №108, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов’язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
Отже, при оголошенні роботодавцем простою не з вини працівника відповідно до норм статті 113 КЗпП, роботодавець зобов’язаний оплачувати заробітну плату з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу) за період перебування працівника в простої.
Враховуючи зазначене, а також те, що нормами КЗпП не передбачено втрату права працівника, який згідно з наказом роботодавця перебуває у простої, на отримання гарантованої виплати відповідно до статті 113 КЗпП у випадку захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, то працівник за дні хвороби або травми, що співпали з періодом простою, повинен отримати заробітну плату з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Так як у цей період у зазначеного працівника не відбувається факту втрати заробітної плати, допомога по тимчасовій непрацездатності за календарні дні його тимчасової непрацездатності, які співпадають з календарними днями перебування працівника в простої, за рахунок коштів Фонду не надається, оскільки це буде суперечити нормам частини першої статті 22 Закону №1105.
В свою чергу, для працівника підприємства, якому на час простою визначено спеціальний графік виходу на роботу або передбачено необхідність виходу на роботу на певний період, допомога по тимчасовій непрацездатності, за рахунок коштів Фонду надається на загальних підставах за календарні дні його тимчасової непрацездатності.
