ЦЕРКВИ

СВЯТО-УСПЕНСЬКА   ЦЕРКВА в с. Баїв (дерев'яна, побудована в 1875 р.).

МИХАЙЛО-АРХАНГЕЛЬСЬКА   ЦЕРКВА в с. Білосток

Свято-Михайлівська церква в Білостоці - найдавніший храм в красивому селищі. Він був побудований за сприяння Білостоцького поміщика Сильвестра Гулевича, який надалі став єпископом. Історія храму Імовірно, Свято-Михайлівська церква була названа на честь монастиря, розташованого неподалік від Білостока. У 1600-му році в цей монастир відправився знаменитий Білостоцький поміщик Сильвестр Гулевич. Через кілька років він стає одним з ченців обителі, а ще через пару десятиліть - єпископом. У 1630-х на Волинські землі наступають татари, руйнуючи все на своєму шляху, в тому числі і монастир поблизу Білостока. Гулевич приймає рішення повернутися в селище і заснувати там Свято-Михайлівську церкву. Свято-Михайлівська церква була побудована в 1836 році. Що можна подивитися всередині Свято-Михайлівська церква являє собою оригінальний приклад архітектурного мистецтва початку 17 століть зі збереженими дерев`яними фасадами і настінними розписами. Головною визначною пам`яткою старовинного храму можна назвати стародавню ікону Божої Матері. Вона має середні розміри, складається з цинкового фону, дерев`яного обрамлення і прикрашена сріблом з позолотою. Написів на ній немає, зображена Божа Матір з немовлям і ангелами. Згідно з оцінкою експертів, рік створення ікони - пізніше 1600. Достовірно відомо, що єпископ Гулевич приніс її з монастиря, тікаючи від навали татар. Як дістатися до Свято-Михайлівської церкви Церква знаходиться в селі Білосток Волинської області. Найкоротший шлях до Білостоцького храму лежить через Луцьку автотрасу. Добравшись до Торчина, необхідно повернути ліворуч, до Білостоку.

У центральній частині селища легко відшукати мальовничу церкву з виразною архітектурою.  

СВЯТО-ВАСИЛІВСЬКА  ЦЕРКВА в с. Боголюби (дерев'яна, побудована в 1863 р.).

СВЯТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА ЦЕРКВА в с. Буків (побудована в 1764 р.)

 

Існуючу дерев'яну церкву в цьому маленькому селі (біля 100 мешканців) датують 1764 або 1768 роком. Оскільки у 2014 році святкували 250-ліття церкви (з 1764 року), то друга дата, ймовірно, належить до часу посвяти храму. Належить до пам'яток архітектури місцевого значення. В користуванні православної громади.

Церкву побачите біля цвинтаря на східній околиці південної частини Букова. Тризрубна, наву завершує світловий четверик, вкритий низьким верхом, який вінчає ліхтар з маківкою. Над бабинцем зведена одноярусна дерев'яна дзвіниця, яка має подібне завершення як над навою, тільки вище. До бабинця з заходу прилягає майже рівноширокий присінок. Не відомо чи до вівтаря з півночі прибудована ризниця.

РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА  ЦЕРКВА в с. Воротнів

Пам’ятка архітектури національного значення. Побудована в 1785 р. У 1869 р. капітально відремонтована зі зміною екстер'єру: зведені вінчаючі дерев'яні головкоми, у псевдоруському стилі каркасної конструкції. Цегельна, оштукатурена, оточена цегельною огорожею з воротами.

СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКА   ЦЕРКВА в с. Городок (дерев'яна, побудована в 1890 р.).

ЦЕРКВА СОБОРУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ в с. Забороль 

З архівних матеріалів відомо, що у селі Забороль ще 1718 року була зведена дерев’яна церква з дзвіницею. У 1894 році стараннями священика Миколи Ковальського була побудована і Свято-Миколаївська каплиця в пам’ять про заручини «його імператорської величності царя Миколи Олександровича з царицею імператрицею Олександрою Федорівною».  Для цієї каплички московські хорунгвісти навіть подарували старовинний образ Миколая Святителя.

А 1908 року поблизу старої церкви освятили місце для будівництва нового Свято-Богородичного храму, який, звівши, освятили у грудні 1912 року. Відомо, що цеглу для нього привозили місцеві жителі: ті, хто мав пару коней сорок фур, а у кого був один кінь – двадцять.

Найбільше храм постраждав під час Другої світової війни у 1943 році: його спалили з частиною села. Крім церковного майна, згорів й іконостас. А коли радянські війська вели наступ, зверху на обгорілому храмі посадили снайпера. 

Село і церкву почали обстрілювати снарядами. Один з них влучив у храм, проте не вибухнув і видніється зі стіни до сьогодні.

Після закінчення війни парафіяни села взялися за відбудову своєї церкви. Заборольчани переконані: велика заслуга у тому, що їхня церква не була закрита, а відбудована, – священика Петра Ткача.

Відбудова храму тривала довгих тридцять років. І лише у 1975 році він уже мав належний вигляд. Цікаво, що й сам отець Петро теж розмальовував церковні стіни.

Іконостас для церкви привезли зі Свято-Успенського собору, що в Зимненському монастирі, який після війни був закритий. Щоб його вмістити у храм, довелося навіть з обох боків вкоротити. Скільки йому років – невідомо, лише знаємо, що зроблений у Москві. 

А от щоб привести його із Зимного, потрібні були кошти, яких церковна каса на той час не мала. І Петро Курук, незаможний селянин, продав корівчину, єдину годувальницю сім’ї, щоб таки доправити іконостас до села. 

Пізніше пригорщами приносив з церкви копійки – таким чином односельці віддавали йому борг.

Одна зі святинь цього храму – ікона Богоматері, теж давня, була привезена в село українцями-переселенцями після проведення операції «Вісла». На її тильному боці зазначено, що це старовинний образ, відреставрований 1934 року. 

В радянських архівних документах зберігся цікавий факт про те, що якийсь поляк стріляв у цю ікону, а згодом, як стало відомо, він осліп.

СВЯТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА   ЦЕРКВА в с. Коршів

Пам’ятка архітектури національного значення. Цегельна. Побудована в 1751 р. Наприкінці ХІХ - початку ХХ стст. до головного північного фасаду прибудована цегельна трьохярусна дзвіниця. На стінах і зводах маються залишки темперного розпису XVIII ст. Територія оточена кам'яною стіною з арковими воротами.

СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА в с. Лучиці (дерев'яна, побудована в 1900 р.)

В 1789 році стараннями тодішнього місцевого поміщика Осипа Павловича Ярошинського і жителів села був споруджений Свято-Троїцький храм. На жаль не вдалося встановити коли він перестав існувати. Відомо тільки, що біля нього розташовувався цвинтар, де проходило захоронення людей.

Нащадками на його місці встановлено кам’яний хрест, як символ вічності і віри Господу Богу.

Ще в 40 – 60-х роках люди, дістаючи на пагорбі глину, викопували людські кістки. Про колишній цвинтар ще раз нагадали знайдені останки людей при копанні в квітні 2011 року фундаменту для вхідних воріт на територію церкви, яку до речі було збудовано вже в 1908 році.

Про деякі деталі її існування вдалося вияснити з архівних матеріалів, зокрема у «Справочной книге о приходах и монастирях Волынской епархии», складеній священником К.В.Переверзєвим в 1914 році. В ній значиться, що лужицька церква має статус приписної до церкви в с.Мстишин і богослужіння в ній здійснюється почергово. Землі при церкві: 21 десятина, яка вписана в загальну кількість по с. Мстишин. Для довідки: дерев’яний св. Миколаївський храм в с.Мстишин було збудовано в 1757 році. Прихожан нараховувалось 1747 душ. При церкві діяла церковно-приходська школа. Тут же значиться, що: «…в чешском Мстышенском посёлке есть министерское училище».

Нинішній храм с.Лучиці має вигляд корабля, у якого за щогли правлять бані, а за вітрила хрести. Кількість бань, а їх є дві, несуть в собі глибокий віро повчальний зміст – відповідають двом єствам Боголюдини Ісуса Христа. Вгорі баня закінчується главою, на якій встановлено хрести у славу глави Церкви. Для людей ця споруда завжди була не просто дерев’яним зрубом, а придорожнім стовпчиком на шляху від шляху до неба. На верху храму розташована дзвіниця, дзвони якої скликають віруючих на молитву, а також сповіщають про найважливіші моменти служби, що здійснюється в храмі. Їх спеціальний передзвін сповіщав про смерть людини. А ще на Великдень після богослужіння дозволялось не тільки дорослим, але й дітям підніматись сходами на дзвіницю і дзвонити досхочу – хто як міг.

При вході до церкви, ззовні облаштовано паперть – ганок. Всередині приміщення  ділиться на три частини:

1)    притвор

2)    власне храм (середня частина, для прихожан)

3)   вівтар (де священик проводить богослужіння і знаходиться найголовніше місце в церкві – святий престіл, на якому здійснюється Таїнство святого причастя).

Вівтар відокремлений від середньої частини іконостасом, що складається з ряду ікон і має троє врат: середні врата називаються царськими, тому що через них Сам Господ Ісус Христос, Цар слави невидимо проходить у святих дарах. Тому через царські врата нікому не дозволяється заходити крім священика.

В лучицькому храмі – в іконостасі і на стінах знаходяться святі ікони із  зображенням Бога, Божої матері, святих ангелів і святих людей. Серед останніх є пророки, апостоли, мученики, святителі, преподобні, безсрібники, блаженні і праведні.

ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ в с. Княгининок

1934 року  задумали селяни чотирьох сіл Луцького повіту – Княгинінка, Сирників, Німецького (тепер Кам’янка) та Ольшан звести храм. Старий дерев’яний у селі Сирники розміняв уже третю сотню років.

Польська влада не хотіла давати дозволу на будівництво. За допомогою селяни зверталися до православного владики в Крем’янці Полікарпа Сікорського. А з клопотанням до Варшави відрядили депутата сейму Степана Скрипника, якому згодом став патріархом УАПЦ Мстиславом.

Таки дістали селяни дозвіл від воєводи. Але з однією умовою: у традиційному документі, що закладається у фундамент, повинен бути документ, що храм цей... католицький.

В момент закладання каменю, на свято Покрови Божої Матері, селяни зуміли відвернути увагу війта і поліції і в підмурівок заклали капусулу з документом про те, що церква, яка будується – українська православна.

Роботи розпочались 2 квітня 1935 року і продовжувались 5 років. На Великдень, 26 квітня 1940 року в новому Свято-Покровському храмі відправили перший молебень.

Сьогодні церква відноситься до УАПЦ.

ЦЕРКВА СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ   в с. Милуші (побудована в кінці ХХVІІ ст.).

 

Існуючу дерев'яну церкву в Милушах датують кінцем (за іншими даними - початком) XVII ст. Можна припустити, що святиня насправді зведена в міжвоєнний період, інакше її б мали перебудувати під типовий єпархіальний проект. Не відомо чи проводили в ній богослужіння в радянський період. У 2013 році освячено новий престіл. Сьогодні в користуванні громади УПЦ КП. Пам'ятка архітектури місцевого значення. 

Тризрубна безверха церковця з великим прибудованим до бабинця присінком, збереглася у східній частині села, між дорогою і лівим берегом річки Стир, біля забудови. Нава ледь ширша за бабинець і вівтар.

СВЯТО-МИХАЙЛО-АРХАНГЕЛЬСЬКА   ЦЕРКВА в с.Несвіч (дерев'яна, побудована в 1751 р.).

 

Існуюча церква в Несвічі збудована ще 1771 року і до нашого часу збереглася без особливих змін. Переказують, що навіть підлога у святині ще з часу зведення храму. В інтер'єрі єдина важлива зміна за час життя даної церкви - у 1942 році влаштовані хори. Святиня була постійно чинною. Належить до пам'яток архітектури національного значення. В користуванні громади УПЦ МП.

Церкву побачите в центральній частині села, при дорозі, на просторій ділянці. Хрещата в плані одноверха, має прибудований до бабинця вужчий присінок. Крім входу до нього є бічний в західній стіні південного рамена нави. Ймовірно, під спільним дахом вівтаря також є ризниця. Дзвіниця дерев'яна двоярусна, стоїть з північного сходу від церкви. Покриття її даху, як і покриття бані церкви, замінили новою бляхою, ймовірно, в першій половині 2010-х років.

КІРХА в с. Озеряни (цегляна, побудована в 1925 р.).

БОЖОЇ МАТЕРІ-ПОКРОВИ  ДВОПРЕСТОЛЬНА ЦЕРКВА в с. Піддубці

Пам’ятка архітектури національного значення. Цегляна, побудована в 1745 р. Представляє зразок пам'ятника архітектури пізнього бароко з чітко виявленими ордерними деталями, що характеризують перехід до стилю класицизму. Кам'яна, дев'ятиглава. В інтер'єрі зберігся олійний живопис.

Церкву Святої Покрови XVIII ст. науковці вважають одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині.

Волинська земля багата на церковні реліквії - спрадавна тут любили бувати князі та королі. Будували свої резиденції й обов’язково зводили храми. Один з таких – церква Святої Покрови у Піддубцях Луцького району.

За місцевим переданням, назва цього невеличкого села пішла від місцевості, яка колись була вкрита борами. Тут, під розлогими дубами, зупинилися подорожні перепочити від пекучого сонця. Раптом помітили, що з найкремезнішого дерева полилося дивне сяйво. Підійшли ближче й побачили, що на ньому проявилася ікона Божої Матері. І зрозуміли люди, що це віщий знак. Так тут виникло поселення.

Десь в середині XVI ст. в селі Піддубці луцькі монахи заснували скит. Він, на жаль, не зберігся. А донині найціннішою пам’яткою на території села є православна церква Святої Покрови. Її історія сягає кількасотлітньої давнини. Вона будувалася як греко-католицька на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Як пише волинський дослідник Петро Троневич, автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм удекорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).

Церква має тринадцять куполів, що символізують 12 апостолів та Ісуса Христа. Інтер’єр церкви вражає олійним живописом. Тут є дерев’яне різьблення, датоване ХIX століттям (у тому числі чотириярусний позолочений іконостас). Всередині цього храму є ще один – Святого Миколая. Колись тут молилися монахи. Нині ж використовується як музей. У церкві був орган, співав прекрасний хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр. Тож вона була не лише духовним, а й культурним центром краю. На її утримання жертвувала кошти волинська шляхта – родини Войнаровських, Крашевських, Конопацьких, Рогозинських, Сангушків та чимало інших.

Біля храму колись било джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою. Мрія місцевого священика – знайти той втрачений ключ.

Цікаво, що ця святиня ніколи не зачиняла своїх дверей – тут служилося у різні часи.

Стараннями священика, прихожан, інших добрих людей і з допомогою держави (церква включена до Державного Реєстру нерухомих пам’яток України), особливо за останні роки, вдалося зробити дуже багато для порятунку святині. Як засвідчують дані істориків, ще навіть у недалекому 2005-му храм був у вкрай незадовільному, плачевному стані.

Колись Свято-Покровська церква мала дуже багато цінностей. На жаль, варвари її розграбували. Дивом вціліла чудотворна ікона Піддубцівської Матері Божої. Кажуть, це копія тієї святині, що об’явилася мандрівникам на дубі (після чого вони і заснували поселення). На її пам’яті – безліч історій-зцілень. До ікони постійно здійснюють паломництво. Цікаво, що село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, котра працювала вчителькою у церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі “Школа”.

І нині у Піддубці приїжджає дуже багато людей. І не лише з Луцька та окраїн – поспішають з різних куточків України, навіть із закордону. Моляться, просять і отримують допомогу. Священик церкви розказує навіть про недавні такі випадки.

Церкву Святої Покрови XVIII ст. науковці вважають одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині.

ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО   ЦЕРКВА в с. Підгайці (дерев'яна, побудована в 1868 р.).

Дана церква постала у 1868 році. Дерев'яну дзвіницю прибудували у 1870 році. Зовнішні і внутрішні стіни пафарбовані у 1876 році. Посвячена під титулом святого князя Олександра Невського. Не відомо чи була чинною в совєтський період (особливо після 1960-го року). Тепер є пам'яткою архітектури місцевого значення. В користуванні православної громади МП.

Стоїть в південній частині села, біля забудови, на ділянці з пологим ухилом. Видовжена в плані одноверха приземистих форм. При вівтарі є прибудовані ризниці, до бабинця з заходу вимушено прибудована дерев'яна двоярусна дзвіниця. Крім головного входу до неї з заходу є бічний з півдня. Незвично бачити, що всі зовнішні стіни церкви оббиті пластиковою вагонкою. Новою бляхою покриті верх і дахи святині.

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА   ЦЕРКВА в с. Промінь (дерев'яна, побудована в 1885 р.).

         Побудована в 1885 році. Церква існувала ще з XVII-XVIII століть. Наприкінці XIX-го на кам’яному фундаменті старого храму був збудований дерев’яний за кошти парафіян. У 60-х роках минулого століття влада закрила церкву, і кілька років тут існував музей атеїзму. Селяни зберегли свої святині, відремонтували храм із 1989 року тут знову звучить слово Боже. У Свято-Михайлівській церкві зберігається незвичайна старовинна ікона. На іконі Діва Марія тримає на руках маленького Ісуса. Унизу чітко проглядається напис старослов’янською мовою: «Образ Чудотворної ікони Божої Матері Пулганівської рік 1885». За іншими джерелами, ікона була написана почаївськими майстрами 1841 року. Зображення прикрашене чеканкою.  21 листопада – престольне свято Свято-Михайлівської парафії. 

БОРИСО-ГЛІБСЬКА   ЦЕРКВА в с. Романів (дерев'яна, побудована в 1885 р.).

 

КАЗАНСЬКО-БОГОРОДИЧНА   ЦЕРКВА в с. Садів (цегляна, побудована в 1909 р.).

ІОАННО-БОГОСЛОВСЬКА   ЦЕРКВА в с. Сьомаки (дерев'яна, побудована в 1871-1875 р.).

 

Дерев'яна церква в Сьомаках зведена протягом 1871-1875 років. Не відомо чи була чинною після 1960 року. Пам'ятка архітектури місцевого значення. В користуванні православної громади київського патріархату.

Розташована посеред села, при дорозі, на краю цвинтаря. Тридільна одноверха опирається на високий фундамент. До вівтаря з півночі прилягає ризниця. До бабинця вимушено прибудована дещо ширша двоярусна дзвіниця. Вхід до неї зробили з півдня. Зовнішні стіни церкви наново фарбовані в період з 2012 до 2014 років. В інтер'єрі давній(?) іконостас з різьбленими царськими вратами.

СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКА   ЦЕРКВА в с. Смолигів

Датується пам'ятка архітектури 1743, ця дата вирізана над входом до церкви. Дерев'яний храм має деяку архаїчність та несиметричність. Особливістю церкви є бабинец- він не має вікон, що притаманно більше стародавнім церквам. Дах шатрової форми, низький, він був зроблений на прикінці 19 на початку 20 століття. Фундамент в церкви камяний. Дзвіниця має два яруси, перший - рублений- відноситься до 18 ст., другий вже маэ каркасну конструкцію і відноситься до минулого століття. Дзвіниця дерев'яна, в плані квадратна.  

СВЯТО-СТЕФАНІВСЬКА   ЦЕРКВА в с. Усичі

Пам’ятка архітектури національного значення. Побудована в 1795 р. Дерев'яна, одноглава. Є характерним пам'ятником волинської народної архітектури.

Церква св. Стефана, Усичі

Усичі є доволі старовинним селом. Тут були виявлені залишки давнього поселення з бронзового століття. У період Русі територію займало слов'янське городище. Особливу увагу заслуговує церква святого Стефана. Історія Стефанської церкви Ця церква була побудована в селі Усичі ще у кінці 18 століття, а саме – у 1795 році. Її звели з дерева, встановили на фундаменті з каменю. Церква не реставрувалась і не перебудовувалася. Завдяки тому, що вона була віддалена від великих міст і селищ – це дозволило їй зберегти свою автентичність і врятувало від знищення. Зараз це православний храм.  Чим цікава церква св. Стефана Це класична тризрубна одноглава церква. Обшита дошками. Зруби рівні по довжині, прямокутного перерізу. Інтер'єр прикрашений отворами у вигляді арок. Хори розташовані на другому ярусі. Вони освітлюються високими віконницями. Основною окрасою храму була ікона Різдва Христового. Зараз вона знаходиться у Музеї волинської ікони в Луцьку.  Як доїхати До села Усичі можна доїхати рейсовими автобусами. Вони відправляються щодня з Луцька і Володимира-Волинського. Автомобілем потрібно їхати від Луцька або Володимира-Волинського по дорозі Луцьк – Володимир-Волинський.

СВЯТО-УСПЕНСЬКА   ЦЕРКВА в с. Шепель

Пам’ятка архітектури національного значення. Побудована в 1781 р. Дерев'яна. У XIX столітті церкву перебудували. Тут був збудований прямокутний притвор, над яким височіла шатрова дзвіниця. Після проведеної реконструкції, характерна для Волині тричасна церква повністю втратила свій первозданний вигляд. Усередині церкви збереглися різьблені прикраси XVIII століття і живопис XVII століття