Усі особи у віці до 18-ти років вважаються непов­нолітніми. Чинне законодавство України осіб, які не досягли 14-го віку, називає малолітніми, а осіб у віці від 14-ти до 18-ти років — неповнолітніми. Розглянемо більш детально права та обов'язки неповнолітніх.

Кожна неповнолітня особа має право власності на свої доходи, майно, отримане в дар чи в порядку спадкування, а також на інше майно, придбане за кошти дитини. Право дитини на розпорядження власним майном визначається Цивільним кодексом України.

Малолітня особа має право:

— самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задо­вольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, ду­ховному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

— здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються за­коном.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізич­ною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебуван­ня під наглядом навчального закладу, закладу охорони здо­ров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати наг­ляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці зак­лади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за за­коном здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зо­бов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не до­веде, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або осо­би, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домов­леністю між ними або за рішенням суду.

Обов'язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює вихо­вання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану ма­лолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкоду­вати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років жит­тю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а названі вище особи є неплатоспроможними або померли.

Особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) крім правочинів, які має право вчиняти малолітня особа, вправі:

— самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

— самостійно здійснювати права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

— бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

— самостійно укладати договір банківського вкладу (ра­хунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних за­собів або нерухомого майна повинна бути письмова но­таріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника та органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклуван­ня може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд також скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за по­рушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону, а також за порушення договору, укладеного за зго­дою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у непов­нолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду са­мостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, дос­татнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шко­ди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, зак­ладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Емансипація

Емансипація (від лат. етапсіраtіо) — оголошення непов­нолітнього повністю дієздатним. Інститут емансипації став новим явищем для цивільного законодавства України. Йо­го необхідність була продиктована економічними реформа­ми, що відбувалися в останнє десятиріччя, які змінили як економіку країни, так і менталітет її громадян. В разі еман­сипації неповнолітній переходить з категорії громадян, що володіють частковою цивільною дієздатністю, в категорію суб'єктів повністю дієздатних, і тому в цивільно-правових відносинах він прирівнюється до повнолітніх громадян, зберігаючи при цьому свій фактичний соціальний статус.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересо­ваної особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може також бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, по­ширюється на усі цивільні права та обов'язки.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.