Треба розуміти, що не будь-яке розпорядження фізичної особи, зроблене на випадок смерті, вважатиметься заповітом. У зв’язку з цим розглянемо ознаки, якими характеризується заповіт. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі. Причому документальні докази щодо наявності цього майна або згода особи, на яку посвідчується заповіт зовсім не бов’язкова.
Необхідно зазначити, що право на спадкування отримують особи, зазначені в заповіті, а тільки в разі його відсутності, або визнання недійсним — право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Заповіт може бути посвідчений на користь однієї або кількох осіб, незалежно від того, чи перебувають вони із заповідачем в родинних стосунках, заповідач може без вказівки причин позбавити права на спадкоємство своїх родичів, однак він не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині (ст.1241 Цивільного кодексу України).
Так, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Заповіт припускає обов’язкову письмову форму і посвідчення відповідною посадовою особою.
Заповіт, складений особою, що не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, та має бути особисто підписаний заповідачем. Також він повинен бути посвідчений нотаріусом, або іншими посадовими особами, яких законодавством наділено такого права ( лікарем — у госпіталі, лікарні, іншому закладі охорони здоров’я, в якому особа перебуває на лікуванні, капітаном судна — якщо особа перебуває в плаванні, та іншими посадовими особами, які зазначені в ст.1252 Цивільного кодексу України).
Заповіт може бути записаний власноручно заповідачем або на його прохання записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус та інші посадові особи, які уповноважені посвідчувати заповіти, мають попередньо ознайомитися зі змістом заповіту, упевнитись у справжності волі заповідача, аби унеможливити виникнення спору у майбутньому та визнання заповіту недійсним. Спадкоємцями за заповітом можуть бути: фізичні особи, юридичні особи, держава.
Право фізичної особи на заповіт невід’ємно пов’язано з його особистим правом щодо розпорядження своїм майном та вільного вибору на призначення спадкоємців. Заповідач може на свій розсуд розпорядитися своїм правом і у будь-який час скасувати, змінити або скласти новий заповіт, не зазначаючи причин прийнятого ним такого рішення.
Заповіт складається за життя людини, а підлягає виконанню тільки після його смерті. Факт смерті заповідача є умовою для набуття чинності заповіту. Волевиявлення спадкоємців (прийняти або не прийняти спадщини) має значення тільки на момент смерті заповідача та відкриття спадщини. Дуже важливо скласти заповіт так, щоб в майбутньому не виникло різночитання волі заповідача, і щоб оформлення спадщини проходило саме так, як того хотів заповідач.
Існує декілька різновидів заповітів — заповіти подружжя, заповіти з умовою, секретні заповіти, заповіти, посвідчені при свідках, але такі заповіти в нотаріальній практиці зустрічаються дуже рідко.
Державний нотаріус Т.М. Волчук
