1.Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
2.Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньою частки у спадщині.
3.Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
4.Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
5.За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або калітцтво був у безпорадному стані.
6.Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Право на спадкування виникає за наявності декількох умов: 1) наявність заповіту; 2) спадкоємець повинен визначити цю особу своїм спадкоємцем. Кожна особа може мати це право, але закон передбачає умови, за яких громадянин може бути усунений від права на спадкування (наприклад, через неправомірну поведінку щодо спадкодавця або інших спадкоємців, внаслідок позбавлення батьківських прав тощо). Крім того, спадкодавець у заповіті може визначити особу, яку він позбавляє прва на спадкування. Це можуть бути один, декілька чи всі спадкоємці за законом, причому незалежно від черги. Але позбавлення права не стосується осіб, що мають право на обов’язкову частку (у межах цієї частки).
ЦК надає перевагу спадкування за заповітом. В заповіті спадкодавець може виявити свою волю розпорядитися належним йому майном на користь будь-якої особи. Щодо другого виду спадкування (спадкування за законом), то воно є вторинним стосовно спадкування за заповітом, оскільки настає у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.
У таких випадках право на спадкування почергового одержують особи, визначені у законі: у першу чергу – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю – рідні дядьки та тітка спадкодавця; у четверту – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини; у п’яту – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї тощо.
Не мають права спадкування ті із спадкоємців за законом або заповітом, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого з його спадкоємців з метою отримання спадщини, або здійснили замах на їх життя; батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини не спадкують за законом. Сюди ж відносяться батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця; одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Але якщо шлюб був визнаний недійсним після смерті одного з подружжя,то за другим із подружжя, який його пержив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки у майні, що належить тому із подружжя, хто помер, та яке було набуте під час цього шлюбу.
Зазначені обставини підтверджуються поданням нотаріусу копії рішення суду. Стосовно кожного випадку суд встановлює обставини, які є перепонами у здійсненні права на спадкування.
Положення ст. 1224 ЦК поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, але за межами цієї частки, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Державний нотаріус Т. М. Волчук
