Рік тому по всій країні відбулись місцеві вибори. Десь обрали нових голів, а дехто вкотре довірився тому ж кандидату, який і до того керував містом чи селом.
Проте, окрім виконання передвиборчих обіцянок очільники населених пунктів думають про об’єднання громад в рамках децентралізації.
Жваве обговорення в суспільстві викликало питання приєднання приміських сіл до Луцька. Втім, населення більшості з них вирішило, що їм краще буде об’єднатися з сусідніми селами, аніж з обласним центром Волині.
Такої думки й громада Підгайцівської сільської ради, а саме жителі сіл Крупа, Струмівка та Підгайці.
Відтак, журналісти ВолиньPost поспілкувались з головою Підгайцівської сільської ради Юрієм Семенюком про рік роботи на посаді, про реалізацію децентралізації та плани на майбутнє об’єднання громад.
- На посаду сільського голови вас обирають уже втретє поспіль. Чого вдалося досягнути за роки роботи, і які завдання ставите перед собою?
Я перед собою не ставлю жодних завдань, в мене постійно щось робиться – і в Крупі, і в Підгайцях, і в Струмівці. Плани в нас прості – скрізь має бути тверде покриття, освітлення, тротуари, вивіз сміття. Впродовж всіх цих років ми активно працюємо над благоустроєм села. В Підгайцях зробили центр з дитячим майданчиком, ремонт сільської ради, відкрили амбулаторію, яка користується великим попитом серед населення. Відкрили додаткові групи в садочку, зробили дорогу.
Коли я тільки прийшов на цю посаду, то дорога була шириною в 5 метрів. Ну що це за дорога? В нас на сільську раду грубо кажучи 140 вулиць, з яких ми зробили 40. В нашій сільській раді на всю область найбільша кількість світлоточок.
- Вочевидь, ви маєте велику підтримку серед населення?
Ви не знайдете жодної людини, яка б сказала, що я просив за мене голосувати, чи агітував, чи обіцяв. Свого часу я сюди потрапив абсолютно випадково – але я прийшов і показав свою роботу. То що я буду казати? Якщо хтось не хоче бачити, то ти йому на лобі поклади асфальт – він не побачить. А я, як працював, так і буду робити надалі. Я ж сюди приїхав не кіньми.
Я приїхав на новенький машині, і хата в мене була збудована. Потім люди казали, що це я поки тут працюю, то збудував собі хату, але з того навіть мої сусіди сміються, адже вона ще у 1989 році була збудована. Так само я мав свою фірму, але коли став головою то мусив передати бізнес.
Тому, поки люди мене обирають, до тих пір і працюватиму.
- Підгайцівська сільська рада має у підпорядкування одразу три села - чи не важко налагоджувати роботу одразу кількох населених пунктів?
Сільрада велика - 7 тисяч населення. Але якщо немає чим і за що робити, то всі оці проекти, вся оця тріскотня перед виборами, нічого не варта. От у нас, наприклад, є два водовози, бобкет, вишка і щітка. Я навіть «Кіровець» та грейдера придбав, щоб дороги горнути. Бо я маю бути застрахований на всяк випадок. Якщо цього всього немає, то де ти його візьмеш. Де ще є така сільрада покажіть мені? Я їду додому, коли вже темно, бо я кожен вечір роблю об’їзд усіх трьох сіл – планую собі роботу на завтрашній день і контролюю, як виконуються мої вказівки.
- Рідко можна зустріти сільського голову, який не вступив до жодної партії, а ви ж, як відомо, позапартійний. Чи отримували якісь пропозиції?
Я не хочу бути в жодних партіях. Всі ті партії створені для того, щоб військо на місцях забезпечувало їхні блага в Києві. Наша партійна система виглядає так – вони спочатку обіцяють, тут набирають рядове військо і заставляють людей йти в ту партію. При чому не тільки керівників відомств чи установ, а ледь не усіх. А через кілька років влада змінюється і починають виганяти всіх, ледь не до двірника.
От в Америці такого немає – в них змінюється лише президент, а решта людей собі спокійно працюють. Якщо він хороший спеціаліст, то навіщо його виганяти? Людина повинна працювати на державу, а не на партію.
- А що думаєте на рахунок децентралізації?
Цю реформу в Україні треба було проводити вже давно. Але для цього треба обрати правильний підхід. От зокрема таке питання Що мене може навчити людина з Києва? Людина, яка ніколи не жила і не працювала в селі, яка не знає потреби і проблеми селян. Те, що вони говорять з екранів телевізорів звучить дуже гарно, але на ділі, все виглядає зовсім не так.
В нас взагалі країна парадоксів. Нам треба віддавати наші гроші на місця і ми самі будемо ними розпоряджатися. Податки сюди не доходять навіть. Всі гроші йдуть в Київ, потім частина з них йде сюди на область, а потім вже розподіляють кому скільки перепаде.
- Наскільки відомо Підгайцівська сільська рада буде об’єднуватись із Липинами? Це перспективно?
Почнемо з того, що у Луцькому районі є лише 4 сільські ради, які дають собі раду – це Боратин, Липини, Княгининок та Підгайці. Всі решта дотаційні. Спочатку ми мали об’єднуватися з селами Романів та Лище. Ще йшла мова про Піддубці, але поки вони ні до кого не хочуть приєднуватися. Романів зразу дав добро, потім відмовився. В Романові господарство непогане, але там працює всього 200 людей.
Хоча якщо наша громада буде об’єднана, то я так думаю, що Піддубці і Романів просто до нас приєднають.
Якщо Липини і Підгайці об’єднаються, то ми половину грошей з цілого району забираємо на себе. Тобто, якщо зараз наші гроші в районі ділять на всі села в районі, то потім взагалі не буде з чого давати.
- А чи питання приєднання до Луцька розглядали?
Про співпрацю з Луцьком – я особисто може був би й не проти. Але якщо подивитись на окраїни міста, то в нас набагато краще ніж в них. Я просто не бачу переваг.
Основна проблема в тому, що Луцьку від нас треба тільки земля, і вони цього не приховують. Тим більше, що в нас є закон про суспільні потреби. Припустімо вони прийдуть до вас на землю і скажуть, що тут їм треба поставити зупинку. І вони хочуть у вас купити вашу землю, але не за ринковою ціною, а за такою як їм вигідно, бо ж, мовляв, держава. Ви проти, і ви йдете в суд, але і суд стане на сторону держави. Тут ви ніколи не виграєте і ще й заплатите за судовий збір.
- Чи вирішили уже питання з маршруткою, яке дуже жваво обговорюють і в пресі, і в соцмережах?
Нехай тільки спробують - я перший людей виведу. Вони ж роблять невідомо що. Вони ж раніше хотіли об’єднуватися з прилуцькими селами. Але вони зрозуміли, що це означає перевибори. Тепер вони не говорять про об’єднання, а тільки про співпрацю. Але до Прилуцького вони маршрутку залишають. Тобто якщо ми з вами співпрацюємо, то вже немає порушень закону і маршрутка вже ходить напівпорожня.
А якщо ми відмовляємося, то автобус в нас переповнений і люди, виявляється, не можуть доїхати до роботи? А ще часто в міській раді говорять про те, що місто стільки втрачає від тієї округи. Але ж сміття місто вивозить в район, воду бере з району, каналізацію качає район та й хоронять своїх людей вони в районі. Наші люди працюють нас вас. Зароблять для вас кошти і залишають їх там. То ще треба розібратися хто при кому?
- А щодо землі – як вирішуєте питання з атошниками? Окрім того в селах йде активна розбудова.
Землі у нас немає. Вона закінчилась ще кілька років тому. Щодо забудовників – то вони купують землю в людей і будуються там. І я це тільки підтримую, бо це розвиток. А щодо атошників, то я поговорив з людьми, хто має город, але не може його повністю обробляти – ми робимо генплан забудови та розбиваємо його на ділянки. Одну половину ділянки ми віддаємо назад під городи, другу – учаснику АТО. І так ми назбирали 65 ділянок землі для атошників.
В нас хороший хто – Яценюк, бо він пообіцяв, а поганий хто – сільський голова, бо він не дає землі. А де її взяти, як її немає.
Бували випадки, що батьки синам віддавали свої ділянки. Загалом до нашої сільської ради надійшло близько 600 заяв на землю. Машину можна зробити, хату збудувати, а земля – вона ж не росте.
- Чи реалізовуються на території сільради інвестиційні проекти?
Немає в нас ніяких інвесторів. Немає ні одного благодійника, який би не хотів звідси щось взяти. Тільки коли їм щось треба, то тоді допомагають. Співпраці з іншими країнами також немає, бо в нас немає в тому потреби.
- Наостанок, чи будете балотуватись на голову об’єднаної територіальної громади?
Я так скажу – я знаю цю роботу зсередини, і я знаю, що тут ще можна зробити. Всі, хто хочуть прийти на моє місце думають, що справа єврики, зліва долари, а ззаду ще 6 мішків гривень. А насправді тут просто треба працювати.
Розмовляла Ольга КОРОЛЬОВА
Інтернет-видання ВолиньPost
