Чо­му так змінюються сьогоднішні школярі та як на­вчи­ти дітей з'ясо­ву­ва­ти сто­сун­ки мир­но?

            Ви­хо­ву­ва­ти добро­ту - зна­чить вчи­ти ди­ти­ну діяльно співпереживати іншому, не уни­ка­ти конфліктів, але уміти слу­ха­ти і відстоювати те, що ди­ти­на вважає спра­вед­ли­вим.

            Здається, по­чут­тя добро­ти сьогодні по­ки­ну­ло шкільні стіни, на зміну йо­му прийш­ли за­ко­ни джунглів. Сумні ви­пад­ки при­ни­жень і побоїв трап­ля­ли­ся, зви­чай­но, й раніше.

            Але сьогодні шкільні пси­хо­ло­ги, дитячі пси­хо­те­ра­пев­ти і вчителі ка­жуть про те, що глу­зу­ван­ня, лай­ки і хам­ст­во ста­ють нор­мою не тільки в спілкуванні учнів, але і дітей з до­рос­ли­ми. Що ж відбувається в шко­лах насправді?

            За­хис­на агресія

            40% підлітків го­во­рять про те, що їх (хо­ча б один раз) висміювали пе­ред кла­сом, 26% зна­ють, що означає бу­ти при­ни­же­ним од­нок­лас­ни­ка­ми або вчи­те­лем, 6% дітей би­ли в школі.

            Об­зи­ва­ють, штов­ха­ють, при­ни­жу­ють, псу­ють особисті речі, як пра­ви­ло, тих дітей, які відрізняються від інших, від прий­ня­тих дитячої гру­пи стандартів. Ду­же гру­бо і жор­сто­ко по­во­дять­ся навіть маленькі діти. 42% батьків хлопчиків і дівчаток 4-12 років ре­гу­ляр­но спостерігали жор­сто­ке по­вод­жен­ня однолітків своїх дітей.

            Ще 23% пам'ята­ють одиничні ви­пад­ки агресії, 10% батьків го­во­рять про те, що іноді так по­во­дить­ся їх влас­на ди­ти­на. І ли­ше 24% ніколи не сти­ка­ли­ся з ди­тя­чою жорстокістю. Як та­ке мог­ло ста­ти­ся?

            За­над­то ба­га­то дітей сьогодні відчувають се­бе аб­со­лют­но без­за­хис­ни­ми. Во­ни жи­вуть в нестабільний час і в нестабільній родині (роз­лу­чен­ня батьків, страх до­рос­лих втра­ти­ти ро­бо­ту, фінансові труднощі в сім'ї...). Шко­ла ж, точніше, безперервні зміни в системі її ви­мог роб­лять дітей ще більш не­впев­не­ни­ми. І во­ни за­хи­ща­ють­ся від всіх і відразу. За­хи­ща­ють­ся так, як уміють.

            Не тільки діти, але і вчителі відчувають се­бе не­ком­форт­но в умо­вах зне­важ­ли­во­го, а іноді і прос­то аг­ре­сив­но­го став­лен­ня з бо­ку ко­лег і адміністрації. Важ­ко ви­яв­ля­ти симпатію до ди­ти­ни, як­що сам не відчуваєш се­бе в безпеці.

            Як же по­клас­ти кінець взаємній агресії?

            Пер­ша умо­ва - аб­со­лют­на небайдужість. Не мож­на ро­би­ти виг­ляд, що немає ніякого на­сильст­ва, не звер­та­ти на ньо­го ува­гу. Са­мо­усу­нен­ня до­рос­лих, за­мов­чу­ван­ня то­го, що ста­ло­ся, зав­ж­ди ли­ше ускладнює ста­но­ви­ще дітей. Але ре­а­гу­ва­ти необхідно за­леж­но від ситуації, з'ясо­ву­ю­чи її при­чи­ни і ре­тель­но підбираючи спо­со­би впли­ву, - універсальних рецептів не існує.

            ВЧИ­ТИ ЇХ САМОСТІЙНО ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ, ЗНА­ХО­ДИ­ТИ АР­ГУ­МЕН­ТИ, ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ ПОЗИЦІЮ СЛО­ВА­МИ.

            Ство­ри­ти ат­мо­сфе­ру без­пе­ки

            Ат­мо­сфе­ра в школі - ось те, що на­сам­пе­ред визначає поведінку учнів, дії вчителів. Ми відчуваємо її відразу, як тільки за­хо­ди­мо в шко­лу, - по то­му, як з на­ми вітаються, роз­мов­ля­ють, як ве­дуть се­бе в школі дорослі і діти.

            Зви­чай­но, діти при­но­сять в шко­лу свої пра­ви­ла спілкування - з до­му, з вулиці, але май­же зав­ж­ди перемагає в кінцевому підсумку стиль відносин в школі, тон, неписані пра­ви­ла.

            Ува­га до­рос­лих, підтримка адміністрації, об'єднуючі шкільні спра­ви учнів і вчителів ство­рю­ють особ­ли­вий простір шкільного жит­тя, в яко­му кож­на ди­ти­на і до­рос­лий - бу­де відчувати се­бе в безпеці.

            Запобігати бійкам

24-літній Олек­сан­др, вчи­тель фізики, втру­тив­ся у бійку восьмикласників і у результаті от­ри­мав пе­ре­лом сто­пи. Він за­жа­дав у адміністрації шко­ли об­го­во­ри­ти ситуацію на педраді, але ди­рек­тор вирішила зам'яти скан­дал.

Це дра­ма­тич­на ситуація, то­му що не по­ка­ра­ти - означає не тільки не за­хис­ти­ти вчи­те­ля, але й за­ли­ши­ти підлітків наодинці з три­во­гою, вик­ли­ка­на тим, що їх вчи­нок за­ли­шив­ся без відповіді. У цьо­му ви­пад­ку про­дов­жен­ня на­сильст­ва не­ми­ну­че: не зна­ю­чи кордонів до­зво­ле­но­го, діти бу­дуть і далі вільно про­яв­ля­ти агресію.

            Межі поведінки ви­зна­ча­ють­ся пра­ви­ла­ми і санкціями за їх по­ру­шен­ня. Без них будь-які роз­мо­ви за­ли­ша­ють­ся ли­ше сло­ва­ми, стря­сан­ням повітря. Досвідчені вчителі з са­мо­го по­чат­ку ро­бо­ти в класі до­мов­ля­ють­ся з дітьми про пра­ви­ла, і ті прий­ма­ють їх - як­що, зви­чай­но, пра­ви­ла продиктовані здо­ро­вим глуз­дом і не при­ни­жу­ють їх гідності.

            Важ­ли­во та­кож на­вча­ти дітей мир­но­го сти­лю спілкування.

            Роз­мов­ля­ти про найважливіше для них (у різному віці це різні те­ми), по­яс­ню­ва­ти, спе­ре­ча­ти­ся, да­ва­ти їм ви­с­ло­ви­ти­ся і уваж­но слу­ха­ти дітей необхідно для то­го, щоб на­вча­ти їх самостійно вирішувати конфлікти і відстоювати свою позицію сло­ва­ми, а не ку­ла­ка­ми.

            Добре, ко­ли є традиція зби­ра­ти­ся всім кла­сом і об­го­во­рю­ва­ти те, що за­раз хвилює всіх. При цьо­му го­во­рить вчи­тель з уч­ня­ми про те, що турбує йо­го. Він рівноправний учас­ник дискусії і не займає позицію "Я все знаю і за­раз розповім вам, що ро­би­ти".

            Сенс цих зустрічей в то­му, щоб на­вчи­ти­ся чу­ти один од­но­го, зна­хо­ди­ти ясні ар­гу­мен­ти і ста­ви­ти під сумнів позицію іншої лю­ди­ни, але не при­ни­жу­ва­ти її са­му". Ці зустрічі на­га­ду­ють колишні засідання ра­ди за­го­ну і класні го­ди­ни. Чо­му б і ні, як­що ме­тод працює?

            При­пи­ня­ти при­ни­жен­ня

            Злі жар­ти, принизливі прізвиська, насмішки, яки­ми діти об­си­па­ють один од­но­го, мо­жуть ста­ти при­чи­ною постійної ворожості.

            Діти зна­ють слабкі місця один од­но­го і б'ють ту­ди, де болючіше. Та­ка поведінка особ­ли­во час­то зустрічається у підлітків, яким необхідно за­твер­ди­ти се­бе в очах однокласників. По­ява "коз­ла відпущення" згуртовує ровесників, і во­ни ста­ють ще зліше.

            Агресивність мо­лод­ших школярів частіше виникає як реакція на психологічну трав­му. Чи­ма­ло дітей щод­ня сти­ка­ють­ся з фізичним і емоційним на­сильст­вом, страж­да­ють від побоїв бу­дин­ку. Їм нізвідки че­ка­ти за­хис­ту. Про­яв­ле­не ни­ми на­сильст­во - по суті, це крик про до­по­мо­гу.

Се­ред "роз­лю­че­них" учнів є і ті, ко­му важ­ко на­ла­го­ди­ти сто­сун­ки з ото­чу­ю­чи­ми. Во­ни відчувають се­бе жерт­ва­ми, аут­сай­де­ра­ми.

            Їх підвищена агресивність - всьо­го ли­ше відчайдушна спро­ба до­би­ти­ся виз­нан­ня. Во­на пояснюється не впли­вом гру­пи, а невирішеними психологічними про­бле­ма­ми.

 Головний спеціаліст Луцького районного управління юстиції – Інна Кирилюк