Забезпечення рівноправності громадян є одним із загальних конституційних принципів, на підставі якого законами України передбачаються конкретні механізми, що забезпечують його дієвість.
На сучасному етапі реалізація державної етнонаціональної політики України базується на засадах Конституції України, загальновизнаних міжнародно-правових стандартах, дотриманні принципів захисту національних інтересів, забезпечення конституційних прав людини і громадянина.
Національне законодавство і практика регулювання етнонаціональних процесів в Україні формуються відповідно до міжнародних норм та рекомендацій, викладених у Загальній декларації прав людини, Європейської конвенцій з прав людини і основоположних свобод, Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Гаазьких рекомендацій з прав національних меншин на освіту та інших документів.
Декларацією прав національностей України (стаття 1) дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 4 Закону України “Про об’єднання громадян” передбачено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, а також розпалювання національної та релігійної ворожнечі, обмеження загальновизнаних прав людини.
Статтею 37 Конституції України забороняється утворення і діяльність політичних партій, та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини.
Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу України, якою передбачається відповідальність за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, приниження національної честі і гідності, а також обмеження прав за етнічною належністю громадян.
Зокрема, статтею 161 Кримінального кодексу України встановлена низка заходів кримінально-правового впливу (від покарання у вигляді штрафу до позбавлення волі на строк до п'яти років) за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положенням пункту 3 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України встановлено, що вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання за скоєний злочин.
Cтаттею 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, статтею 2 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” та статтею 46 Закону України “Про інформацію” визначено питання щодо неприпустимості використання друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі.
З метою запобігання поширенню ксенофобної, расистської та антисемітської інформації через комп’ютерні системи у квітні 2005 р. Україною підписано Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, що стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи.
Головний спеціаліст Луцького районного управління юстиції – Інна Кирилюк
