Різниця між зверненням громадянина й запитом на інформацію полягає передусім в тому, про що просить адресата автор документа. В запиті на інформацію може міститися лише прохання надати певну інформацію або копію документа, які можуть знаходитися у володінні розпорядника. Тобто рух інформації йде від розпорядника до запитувача.
            У випадку зі зверненнями громадян рух інформації відбувається в зворотному напрямі – від автора звернення до його адресата. Автор звернення повідомляє адресату певну інформацію і базуючись на цьому просить вчинити певні дії (такі дії можуть бути дуже різні: притягнення винуватих до відповідальності за результатами розгляду звернення у вигляді скарги; надання громадянину певного статусу за результатами розгляду його заяви; оптимізація роботи адресата звернення за наслідками розгляду пропозиції громадянина).
            У спірних випадках встановлення того, належить отриманий документ до запитів чи до звернень завжди необхідно дивитися, що в остаточному підсумку просять від адресата – надати інформацію чи документ (запит) або щось інше (звернення). В окремих складних випадках в документі може міститися і прохання надати інформацію (документ), і якесь інше прохання. Тоді документ у відповідній частині розглядається як запит на інформацію, а в іншій частині – як звернення.

            Право подання запитів на інформацію належить фізичним та юридичним особам, об’єднанням громадян без статусу юридичної особи. Щодо звернень громадян, то Закон чітко закріплює право їх подання лише за фізичними особами.
            Відповідно подання і розгляд запитів на інформацію регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р., а подання та розгляд звернень громадян – Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., різняться також строки їх розгляду. 

Головний спеціаліст Луцького районного управління юстиції – Інна Кирилюк