28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення. Конституцiя становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть Основного закону.
Основоположні акти Української Народної Республіки та ЗУНР продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Конституціотворчі традиції були продовжені 15 березня 1939 року. Тоді в Хусті Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і ухвалив два закони, що мали статус конституційних і визначали форму державного правління.
Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту часів Другої світової війни засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.
Конституція України постала не на порожньому місці. Історія українського конституціоналізму має глибоке історичне коріння та тяглість. Біля її витоків – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти періоду Гетьманщини – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. Це правова пам’ятка, в якій уперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної держави.
У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради.
29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.
Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Опісля абсолютної монархії Російської імперії, яка не потребувала будь-яких конституцій, Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони були лише ширмою, за якою поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні.
Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор- геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської “демократії”, у 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Конституція мала низку демократичних новацій (щоправда, суто демагогічних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості; навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.
Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював лише тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства. Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Процеси творення національного законодавства активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.
Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття Основного закону. Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес.
1992-го року відбулося всенародне обговорення проекту Конституції України і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа зупинилася.
Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній без перервний марафон тривалістю 14 годин.
Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи. Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Нелегко вирішувалося і мовне питання. Та все ж українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання інших мов національних меншин.
О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ
