Сьогодні, в другу неділю вересня, вшановуємо пам’ять українців, яких у 1944-1951 роках примусово виселили з рідних домівок на Лемківщині, Холмщині, Надсянні, Південному Підляшші, Любачівщині, Західній Бойківщині. Пам’ятну дату запровадив український парламент у 2018 році.

Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.

До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств. Переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців переселили до УРСР. У радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.

Продовженням депортації українців стала «акція Вісла», проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, які відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті