Спецпроєкт «Людина для Людини», ініційований Міністерством соціальної політики спільно з Національною соціальною сервісною службою та Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, розповідає історії 20 працівників соціальної сфери, які працюють з людьми, що потрапляють у складні життєві обставини, допомагають їм подолати труднощі та повернутись до повноцінного життя.
Ліна Галан, керівник управління соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Луцької міської ради в рамках проєкту поділилась надихаючою історією про свій професійний досвід.
Як довго Ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?
З 2000 року працюю в соціальній сфері, і завжди працюю незмінно у системі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Це вже 24 роки! Спочатку я була вчителем, але потім перейшла до соціальної роботи. Щоб краще розуміти цю сферу, я отримала спеціальну освіту і стала соціальним працівником. Також закінчила академію при Президентові України і зараз навчаюся на клінічного психолога.
З якою категорією громадян Ви зараз найчастіше працюєте?
Здебільшого працюємо з людьми, які опинилися в складних життєвих обставинах. З сім’ями, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з прийомними сім'ями, дитячими будинками сімейного типу, сім'ями, які виховують дітей з інвалідністю.
Особлива категорія — це діти наших загиблих героїв. І ще категорія — внутрішньо переміщені особи.
Надаємо адресну допомогу і, власне, будуємо всю свою роботу навколо того, щоб покращити їхнє життя, надати соціальну підтримку, забезпечити соціальними послугами. Ну і, власне, з боку держави виконати всі можливі й неможливі зобов'язання щодо збереження біологічних сімей і подолання чи мінімізації їхніх складних життєвих обставин. Це основна місія нашого управління.
Яка була основна мотивація для Вас обрати соціальну роботу як професію?
Я була молода, енергійна та прогресивна, тому мене запросили працювати над пілотним проєктом зі створення центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у місті Володимирі-Волинському. Ми зуміли створити цей центр, який і досі успішно працює. Пізніше через родинні обставини переїхала до Луцька, але завжди пишаюся нашим досягненням —центром соціальних служб.
Що входить до Ваших основних завдань та відповідальності?
Ми працюємо над наданням якісних соціальних послуг. Починаємо з базових послуг, які надаємо безкоштовно, і розширюємо спектр за рахунок різних проєктів та донорської допомоги. Основна робота полягає у визначенні потреб сімей у складних життєвих ситуаціях, вирішенні їхніх проблем, а також у супроводі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Наш головний принцип — працювати з сім'ями задля добробуту дітей. Останнім часом у наше місто прибуло багато внутрішньо переміщених осіб, і ми активно працюємо над їхнім соціальним впорядкуванням. Ми створили центри взаємопідтримки та облаштували приміщення для тих, хто потрапив у складні життєві ситуації через війну. Наша робота набула нових масштабів через ці виклики, і ми продовжуємо допомагати тим, хто цього потребує.
Ми переобладнали приміщення ДРАЦСу, щоб надавати підтримку сім'ям. Отримуємо допомогу від благодійних фондів, громадських організацій і міських партнерів. У нас є банк одягу, банк взуття та пункти видачі продуктів та дитячого харчування. Ми також працюємо з внутрішньо переміщеними особами.
Минулого року ми взяли участь у двох великих проєктах. Перший — за підтримки ЮНІСЕФ — стосується сімей, в яких виховуються діти з інвалідністю, з числа внутрішньо переміщених. Інший —за підтримки Фонду народонаселення ООН —охоплює дві мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Фонд навіть подарував нам два автомобілі, облаштовані для людей з інвалідністю, які пересуваються на кріслах колісних.
Як Ви оцінюєте вплив Вашої роботи як соціального працівника на суспільство?
Ми — організація, яка працює з людьми і для людей. І ми дійсно сьогодні намагаємося більше приділити увагу клієнтоорієнтованому підходу, почути кожну людину і підтримати у скрутний час.
Які зміни Ви спостерігаєте в житті дітей та родин, з якими працюєте?
Радіємо кожній маленькій перемозі, особливо в роботі соціального працівника, де емпатія та відкрите серце —ключові якості.Коли, наприклад, в сім'ї позбуваються алкогольної залежності, коли повертаємо до сім’ї матір, яка в силу тих чи інших обставин була у в'язниці, але абсолютно переосмислила своє життя, віднайшла себе, віднайшла свої сили.Це як особиста перемога, тому що ми зуміли підібрати правильний ключик до людини. Ми зуміли її організувати, активізувати її ресурси й можливості, ну і разом з тим змогли підтримати її, спрямувати її зусилля в правильне русло.Ми створили психологічний штаб та обрали кращих із кращих психологів, які працюють в Луцькій територіальній громаді. Це і приватні психологи, і психологи-практики, які працюють у школах, університетах. І вони сьогодні разом із нами в управлінні соціальних служб надають якісні послуги.Кожен із нас вкладає свою частинку сили і розуму, щоб ці ініціативи працювали ефективно.
Чи була у Вашій роботі ситуація, яка вплинула на Вас, змінила Ваше світосприйняття? Розкажіть про неї
Є у мене одна історія, яка завжди залишиться зі мною. Це було давно, коли я була молодою соціальною працівницею. Одного разу отримали виклик із віддаленого села: дідусь помер, а мати зникла. Ми знайшли двох маленьких дітей у занедбаному будинку: старшій дитині було 5 років, а молодшій — всього 5 місяців. Їм було дуже погано, в них було переохолодження організму, були голодні. Коли я подивилася, що в хаті немає в що загорнути крихітну дівчинку, — я загорнула її у своє пальто і так везла до лікарні. Я думала, що цю дитину я нікому не віддам.На той час в мене була своя донька, їй було два рочки. Я вже змирилася з думкою, що це буде друга моя донечка, і хлопчика заберу, і всіх заберу.І такий, знаєте, як холодний душ з вуст лікаря дитячого відділення: “Ліна, ти усіх не забереш. Жалість принижує людину. Людині треба допомогти, а не жаліти”. Потім зі мною працював психолог, який також сказав: “Ти маєш виховати в собі стержень справжнього соціального працівника, допомогти людині, не принижуючи своєю жалістю”.
Пізніше ми знайшли цим дітям родину справжніх батьків, які приїхали їх забрати. Це були іноземці, громадяни Сполучених Штатів. Дуже довго ми спілкувалися з цією родиною. Я навіть вивчила англійську мову, тому що мені було дуже важливо, як почуваються маленькі Даринка і Максимко в цій родині.
І, напевно, ця історія значно вплинула на мою трудову кар’єру, коли я зрозуміла, що потрібно не жаліти людей, а докласти максимум зусиль, щоб їм допомогти.
Чи виникали конфліктні ситуації та як Ви їх вирішуєте? Як сприймаєте такі стресові ситуації, чи пропускаєте через себе?
Працюючи з людьми, не завжди просто передати їм важливі ідеї або переконати в чомусь. Важко працювати з насильниками, а також із сім'ями, які не беруть участь у власному виправленні. Часто вони виправдовують свої дії і намагаються перекласти відповідальність на інших. У таких випадках ми звертаємося за допомогою до служби у справах дітей, особливо коли сім'ї опиняються на межі вилучення дітей. Конфліктні ситуації виникають, коли люди відмовляються бачити проблеми свого життя і перекладають вину на інших. Наша мета —допомогти їм покращити життя, але це не завжди легко.Нам завжди важливо правильно підібрати слова та мотивувати людину, оскільки від нас залежить багато. Часто ми переживаємо разом із нашими клієнтами, але завжди намагаємося знайти рішення. Ми часто обговорюємо ситуації з колегами, шукаємо способи поліпшення результатів. Це робота, яка не завжди легка, але коли досягаємо успіху — отримуємо від цього задоволення.
Як справляєтесь із вигоранням? Як підтримуєте власну емоційну стійкість?
У нас усі працівники пройшли курси з емоційної компетентності. Для мене великим ресурсом є мій колектив —дружній і згуртований. Ми працюємо разом на результат. Найбільше надихає спільна думка і підтримка кожного працівника, коли ми працюємо над спільною ідеєю чи проєктом. Це допомагає уникнути професійного вигорання і рухатися у правильному напрямку.
Які поради Ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?
Це робота, яка вимагає понадзусиль. Перше — це про любов, про емпатію, про любов до кожної людини, до себе. Емпатія у тому, що людина співпереживає, співчуває, вона не байдужа до інших. Друге — жертовність своїм часом, можливостями, вміння говорити з людьми та слухати.
Історії інших героїв проєкту "Людина для людини" за посиланням.
