Професоре Шваб, дякую за ваше представлення.
Президенте Бренде!
Пані та панове!
Я ціную вашу готовність почути відповіді на справді важливі питання. Коли закінчиться війна? Чи можлива Третя світова війна? Чи настав час вести переговори з Путіним?
Повномасштабна війна у Європі триває вже майже два роки. Якщо рахувати час із моменту незаконної анексії Росією нашого Криму, то це вже майже десять років.
І вже майже десять років Росія втручається в життя африканських країн від Судану до Малі.
Сирійська війна, яка все ще кровоточить через рішення Путіна щось довести світові, триває вже майже 13 років.
Фактично одна людина вкрала щонайменше 13 років миру, замінивши їх на біль і кризи, які впливають на весь світ.
Путін намагається нормалізувати те, що мало закінчитися у ХХ столітті: масові депортації, зрівняні із землею міста й села та жахливе відчуття, що війна може ніколи не закінчитися.
Насправді Путін уособлює війну. Ми всі знаємо, що він є єдиною причиною, чому тривають різні війни й конфлікти й чому всі спроби відновити мир зазнали невдачі. І він не зміниться. Не зміниться.
Ми повинні змінитися. Ми всі повинні змінитися настільки, щоб божевілля, яке живе в голові цієї людини або будь-якого іншого агресора, не взяло гору.
Путін відверто говорить про те, чого він хоче, що він робить і хто є його цілями.
Його відповідь на питання про тривалість війни – це війна завжди, без кінця. Він цього хоче.
Його відповіддю на межі хаосу у світі є безмежна підтримка терористичних сил. Він насолоджується конфліктами, які завдають страждань іншим.
Його відповіддю на пропозиції миру є постачання все більшої кількості зброї з Північної Кореї та Ірану.
Такі режими, як його, існують доти, доки вони ведуть війни.
І ми – ми всі у вільному світі – існуємо доти, доки можемо себе захистити.
Якщо хтось думає, що йдеться лише про Україну, то він глибоко помиляється. Можливі напрямки й навіть часові межі нової російської агресії поза Україною стають все більш очевидними.
Дозвольте дуже чесно запитати: яка європейська країна сьогодні може забезпечити боєздатну армію нарівні з нашою, яка стримує Росію? І скільки чоловіків і жінок ваші країни готові відправити на захист іншої держави, іншого народу?
Якщо доведеться боротися з Путіним разом у найближчі роки, чи не краще покласти край йому та його воєнній стратегії зараз, поки наші хоробрі чоловіки й жінки вже роблять це? Вони – шанс для всього світу. Вони.
У будь-якому жорстокому протистоянні завжди є момент, коли катастрофу можна зупинити. Україна є такою можливістю.
І ми всі у вільному світі повинні бути непохитними в наших прагненнях, діях і цілях так само, як Путін відвертий у своїх приречених на крах амбіціях.
Ми, українці, почали свою оборону в той час, коли майже ніхто у світі не вірив в Україну. Але ми перевернули ситуацію так, що тепер світ перестав вірити в Росію.
Навіть нинішні приятелі Путіна у Пхеньяні й Тегерані просто користуються його божевіллям, поки в нього ще є технології та ресурси, щоб платити їм. Ніхто не вірить у його майбутнє й не інвестує в нього.
І ми, всі ми, сьогодні – навіть більше, ніж учора – повинні інвестувати в наближення миру – миру справедливого й стабільного.
До повномасштабного вторгнення ми постійно чули: не ескалюйте! Ми закликали до проактивних дій, санкцій, щоб не допустити розширення війни. Нам казали: не ескалюйте.
І після 24 лютого ніщо так не шкодило нашим коаліціям, як ця концепція.
Кожне «не ескалюйте», адресоване нам, звучало для Путіна як «ти переможеш». Ми просили нові види озброєнь, а у відповідь чули: «не ескалюйте». Але потім зброя надійшла, і ескалації не сталося. Російська ракета впала на територію НАТО – у відповідь знову було «не ескалюйте». Але відплата в ту мить могла б багато чого навчити Росію й додала б Заходу необхідної впевненості. Ми говорили про блокування транзиту санкційних товарів до Калінінграда, але відповідь була: «не ескалюйте». Повна сила санкцій могла б змусити Путіна піти на поступки.
Через заклик не провокувати ескалацію було втрачено час. Втрачено життя багатьох наших найдосвідченіших воїнів, які воювали з 2014 року. Були втрачені деякі можливості.
Урок очевидний.
Усі думали, що в Росії є ракети, які неможливо збити. «Патріоти» збивають усе.
Багато хто побоювався наслідків, якщо Україна отримає далекобійну зброю. В результаті Росія лише зазнає більших втрат.
Ми чули, що Росія ніколи не дозволить створити «зерновий коридор» без своєї участі. З наших портів було перевезено майже 16 мільйонів тонн вантажів.
І ми можемо довести, що Росія змириться з повною втратою свого Чорноморського флоту, який тероризував торговельні судна.
Ми повинні здобути перевагу в повітрі для України так само, як ми здобули перевагу на Чорному морі. Ми можемо це зробити. Партнери знають, що потрібно і в яких кількостях. Це дасть змогу досягти прогресу на землі.
Буквально два дні тому ми довели, що Україна може уражати навіть дуже цінні російські військові літаки, які раніше ніхто не збивав.
Багато санкційних кроків відкладалися місяцями, а то й роками, оскільки вони стикалися зі шквалом погроз із боку Москви. Але жодна з цих погроз не справдилася. Кожна буря виявлялася їхнім блефом.
І як можна бути задоволеним санкціями проти Росії чи експортними обмеженнями, якщо вони навіть не блокують її ракетне виробництво? У кожній російській ракеті є критично важливі компоненти із західних країн. Десятки компонентів у кожній ракеті. І це факт.
Звичайно, я вдячний за кожен пакет санкцій. Дякую, партнери. Дякую вам. Але наближення миру буде винагородою для всіх тих, хто дбає про те, щоб санкції працювали на всі сто відсотків.
І, до речі, очевидною слабкістю Заходу є те, що ядерна промисловість Росії досі не перебуває під світовими санкціями, хоча Путін – єдиний терорист у світі, який узяв у заручники атомну електростанцію.
Це буде сильним рішенням цього року, коли заморожені російські активи – суверенні та олігархічні – будуть спрямовані на захист від російської війни та на відбудову України.
Путін любить гроші понад усе. Що більше мільярдів він, його олігархи, друзі та спільники втратять, то більше він шкодуватиме про те, що розпочав цю війну.
Путін повинен пошкодувати. Нам потрібно, щоб він програв. Нам потрібно нарешті розвіяти уявлення про те, що глобальна єдність слабша за ненависть однієї людини.
І ми можемо це зробити.
Пані та панове!
Цей рік має стати вирішальним. Чи може замороження війни в Україні стати її кінцем?
Я не хочу задовольнятися трюїзмом, що будь-який заморожений конфлікт рано чи пізно розгориться знову.
Нагадаю, що після 2014 року були спроби заморозити війну на Донбасі. Були дуже впливові гаранти цього процесу – тодішня канцлерка Німеччини, тодішні президенти Франції.
Але Путін – хижак, який не задовольняється замороженими продуктами. І ми повинні захищати себе, своїх дітей, свої домівки, свої життя. Ми повинні це зробити. Ми можемо перемогти його на землі. Ми це довели. І на морі, і в небі. Ми нарощуємо виробництво зброї. Ми досягли економічного зростання в Україні, наш ВВП зростає – попри війну більш ніж на 5% минулого року. Ми отримали рішення щодо переговорів про вступ до ЄС. І ми нормалізуємо ідею, що агресії можна перемогти – навіть путінські агресії, які тривають уже десять років і більше. Зараз! Ми!
Можемо сказати: не ескалюйте. Всім, хто сумнівається. Всім, хто хоче зменшити підтримку. І в цьому застереженні ми абсолютно матимемо рацію. Тому що кожне зменшення тиску на агресора додає роки до війни. Але кожна інвестиція у впевненість захисника скорочує війну.
Ми маємо зробити можливою відповідь на найбільш вагоме запитання: війна закінчиться справедливим і надійним миром.
І я хочу, щоб ви були частиною цього миру – починаючи з цього моменту, – щоб наблизити його. І ви потрібні нам в Україні, щоб будувати, відбудовувати, відновлювати наше життя. Кожен із вас може бути ще більш успішним разом з Україною.
І в ці дні просто тут, у цій чарівній країні, у Швейцарії, ми зробили ключовий політичний внесок у можливість припинення війни.
Це була найбільш представницька зустріч радників із питань національної безпеки щодо імплементації Формули миру. Було представлено понад 80 країн та міжнародних інституцій. Учора я мав дуже продуктивні переговори із Президенткою Швейцарії, на яких обговорювалася можливість проведення саміту на рівні лідерів у Швейцарії – першого Глобального саміту миру. Сьогодні наші команди вже розпочали роботу над організацією такого саміту. Не Третьої світової війни, а Глобального саміту миру.
І я запрошую кожного лідера й кожну країну, яка поважає мир і міжнародне право, приєднатися до нас.
Разом ми зможемо відповісти на будь-які важливі питання. І це будуть найкращі відповіді.
Мир має бути відповіддю.
Дякую за запрошення. Дякую за увагу!
Слава Україні!
