Дорогі українці, українки!

Сьогодні особливий день. День памʼяті. День усіх наших захисників, захисниць, які загинули в боях заради України з 14-го року, з 24-го лютого. Сини, доньки. Батьки, матері. Брати, сестри. Друзі. Колеги. Знайомі. Побратими. Багатьом з українців сьогодні є кого згадати, чию памʼять ушанувати.

Багато хто з нас сьогодні подумки був із тими своїми близькими, рідними та друзями, хто зараз воює. Хто зараз щодня, щогодини ризикує своїм життям заради України.

Кожен такий день – це нагадування для всього нашого народу. Для кожного, хто працює на державу. Нагадування, чим заповнене все, що є нашою державою. Українські родини, чиї сини та доньки загинули в боях. Для них, для батьків українських героїв, синьо-жовтий прапор України – це тепер нагадування про рідну дитину, про її подвиг заради держави. Дитина, чий батько загинув на фронті, захищаючи Україну… Кохані, яким більше не зустрітися, бо війна забрала життя, яке стало життям України… Усе, що є нашою державою, і всі, хто є нашою державою – кожна інституція, кожен посадовець, – повинні відчувати, яка Україна за ними. Скільки болю в її серці. Скільки відваги в неї. Яка памʼять про людей, яких більше немає. Що тепер у її символах. Та як по-іншому люди сприймають тепер усе, що принижує Україну, її силу та сподівання.

Бути достойними шляху, яким іде Україна, – це обовʼязок. Давати Україні більше сили. Більше можливостей. Обовʼязок. Бути небайдужими до кожного й кожної, хто поруч із тобою. Підтримувати. Дбати про людей. І завжди наближати результат. Головний результат для України. Україна має перемогти. Для всіх це головне. Щоб не відводити очей від поглядів на фотографіях воїнів на Стіні памʼяті, на інших меморіалах.

Я дякую всім, хто працює заради України, хто бʼється заради України саме так: достойно, сміливо, міцно.

Слава всім нашим воїнам! Слава нашому народу, народу України! 

Вічна памʼять усім, хто віддав своє життя заради України.

Слава Україні!

Героям слава!